Ступити на дорогу братерства (11)
Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що існують суспільства, які допускають існування рівних можливостей для всіх, але, водночас, підтримують ідею, що все залежить від кожного. Згідно з таким «частковим» баченням, не матиме сенсу інвестувати в те, щоби ті, які «залишаються позаду», між якими слабкі та менш обдаровані, змогли пробитися вперед у цьому житті. Вкладати в це може приносити менше віддачі. Тож це вимагає «активної присутності» держави та «інституцій громадянського суспільства, які виходять за межі свободи механізмів віддачі певних економічних, політичних й ідеологічних систем, дійсно орієнтуючись, насамперед, на людську особу та спільне благо» (108).
«Дехто народжується в сім’ях з добрими економічними умовами, отримують добру освіту, виростають, добре харчуючись, і, природно, посідають значні можливості. Вони напевно не потребуватимуть активної держави та вимагатимуть лише свободи, – пояснює Папа. – Але очевидно, що це правило не діє для особи з інвалідністю, для того, хто народився у злиденному домі, для того, хто виростав у контексті низькоякісної освіти чи з незначними можливостями належно лікувати свої недуги. Якщо суспільство керується, в першу чергу, критеріями свободи ринку та ефективності, то для таких не залишається місця, а братерство залишатиметься щонайбільше романтичним висловом» (109).
За словами Святішого Отця, саме лише проголошення економічних свобод, коли не існує реального доступу до них для всіх, є суперечливим у собі дискурсом. Такі слова як свобода, демократія чи братерство вихолощуються, бо доки соціально-економічна система призводитиме до жертв, доки існуватиме навіть одна людина, викинута як непотріб, залишатиметься неможливим «свято загального братерства». «Людяне та братерське суспільство спроможне діяти задля ефективного й стабільного гарантування того, щоб усі отримували супровід на дорозі свого життя, не лише в тому, щоби подбати про першочергові потреби, але й щоб могти проявити свої найкращі сторони, навіть якщо їхня віддача не буде найкращою, навіть якщо поступатимуть повільно, навіть якщо їхня ефективність буде незначною» (110), – читаємо в енцикліці.
Далі Папа звертає увагу на те, що людська особа, з її невід’ємними правами, «природно відкрита на зв’язки», відчуваючи покликання виходити за межі себе самої, шукаючи зустрічі з іншими. Тому слід остерігатися деяких двозначностей, що можуть зродитися із «неправильного розуміння поняття людських прав і парадоксального зловживання ними». Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію дедалі ширшого домагання індивідуальних, мало що не «індивідуалістичних» прав, яке містить в собі «поняття людської особи, відірваної від будь-якого соціального та антропологічного контексту». Однак, якщо «право кожного не є гармонійно спрямованим на ще більше благо», то стає джерелом конфліктів і насильства (111).
У цьому контексті Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що «прагнення та шукання добра інших і всього людства» включає також докладати зусилля на користь «дозрівання людей і суспільств у різних моральних цінностях, які ведуть до цілісного людського розвитку». Він зауважує, що в Посланні до Галатів серед плодів Святого Духа наведено такий, що окреслений грецьким словом «agathosyne», що вказує на прив’язаність до добра, на шукання добра, дбання про те, що є кращим для інших, для їхнього зростання не лише в матеріальному добробуті. В латинській мові є схожий вираз «bene-volentia», що вказує на бажання добра ближньому. Йдеться про «сильне прагнення добра, схильність до того всього, що є добрим і відмінним, що спонукає наповняти життя інших прекрасними, вишуканими, будуючими речами» (112).
І в цьому світлі Святіший Отець «з болем» повертається до наголошення на тому, що надто тривалий час ми «перебували в моральному занепаді, жартуючи з етики, доброти, віри, чесності». Тож прийшов час визнати, що «ця легковажна поверховність виявилася малокорисною». Бо таке «нищення будь-яких підвалин соціального життя» призводить до того, що налаштовує нас одні проти одних з метою захисту власних інтересів. Тому сьогоднішнє суспільство потребує «гарантування передачі цінностей, бо якщо цього не ставатиметься, передаються егоїзм, насильство, корупція в її різних формах, байдужість і, врешті-решт, життя, закрите на будь-яку трансцендентність, окопане в індивідуальних інтересах» (113).
