Шукати

Cookie Policy
The portal Vatican News uses technical or similar cookies to make navigation easier and guarantee the use of the services. Furthermore, technical and analysis cookies from third parties may be used. If you want to know more click here. By closing this banner you consent to the use of cookies.
I AGREE
Der Abschied
Розклад Podcast

Ступити на дорогу братерства (29)

Останній розділ енцикліки «Fratelli tutti» про братерство та суспільну дружбу має назву «Релігії на служінні братерства в світі». У ньому Папа Франциск роздумує над тим, що різні релігії, виходячи з визнання цінності кожної людини як створіння, покликаного бути сином чи донькою Бога, роблять цінний внесок у побудову братерства і захист справедливості в суспільстві.

За словами Святішого Отця, діалог між визнавцями різних релігій ведеться не тільки як дипломатія, люб’язність чи терпимість, бо його мета – «дружба, мир, гармонія, обмін цінностями та моральним і духовним досвідом в дусі правди й любові». Як віруючі, ми вважаємо, що «тверді та стабільні мотиви заклику до братерства» не є можливими, «якщо не відчинимося на Отця всіх людей», бо «сам розум може прийняти рівність між людьми і встановити принципи громадянського співжиття, але не може закласти принципи братерства» (271-272).

У цьому контексті Папа Франциск цитує енцикліку «Centesimus annus» свого попередника Івана Павла ІІ, який 1991 року писав: «Якщо не існує трансцендентної істини, підпорядковуючись якій людина набуває повноти самоусвідомлення, тоді не існує жодного надійного принципу, який гарантував би справедливі стосунки між людьми, а їхні класові, групові, національні інтереси неминуче протиставляться один одному. Якщо не визнавати трансцендентної істини, тоді торжествує сила влади, і кожен прагне до кінця використати засоби, які перебувають у його розпорядженні, щоб нав’язати власний інтерес або власну думку, не беручи до уваги прав іншого. [...] Отже, коріння сучасного тоталітаризму можна впізнати у запереченні трансцендентної гідності особистості, видимого образу невидимого Бога, яка вже саме через це, за самою своєю природою, є суб’єктом прав, які ніхто не може порушити: ні індивідуум, ні група, ні клас, ні нація чи держава. Цього не може зробити навіть більшість будь-якої суспільної групи, виступаючи проти меншості» (273).

Святіший Отець стверджує, що «виходячи з досвіду віри й мудрості, яка накопичувалася віками, і також із досвіду багатьох слабкостей та падінь», визнавці різних релігій знають, що «проповідування Бога є добром для наших суспільств». Пошуки Бога щирим серцем, якщо вони не заплямлені ідеологічними чи корисливими інтересами, допомагають нам бачити один в одному супутників і справжніх братів і сестер», – пише він, нагадуючи про те, що говорив, зустрічаючись у вересні 2014 року з представниками різних релігій та християнських конфесій в столиці Албанії Тірані, а саме, що «коли в ім’я якоїсь ідеології Бога хочуть викинути з суспільства, то це закінчується почитанням ідолів, і людина швидко губиться, її гідність топчуть, її права порушують». Як зазначається в Документі з Абу-Дабі про загальнолюдське братерство, «найважливішими причинами кризи сучасного світу є знеболене людське сумління, відхід від релігійних цінностей, індивідуалізм і матеріалістичні філософії, які божествлять людину і заміняють вищі й трансцендентні принципи дочасними й матеріальними цінностями». Отож, «неприпустимо, щоби в публічних дебатах право голосу надавали тільки людям від влади та від науки», але повинен залишатися також простір «для релігійної рефлексії, за якою стоїть досвід і мудрість століть» (274-275).

«З цих причин, – підкреслює Наступник святого Петра, – Церква, хоча й шанує автономію політики, не обмежує свою місію тільки приватною сферою». Навпаки, вона не «може і не сміє стояти осторонь» при побудові кращого світу, і повинна намагатися «пробудити духовні сили», які можуть збагатити все суспільне життя. Релігійні служителі не можуть брати участь, властиву світським людям, в партійній політиці, але також «не можуть нехтувати політичним виміром життя», який спонукає постійно звертати увагу на загальне добро і турбуватися цілісним розвитком людини (276).

Як навчає Другий Ватиканський Собор в декларації «Nostra Aetate», Церква цінує Божу дію в інших релігіях і не відкидає нічого, що є в цих релігіях правдивим і святим, як також зі щирою пошаною ставиться до тих способів життя й поведінки, тих настанов та вчень, «які часто несуть у собі промінь тієї Істини, яка просвітлює всіх людей». Але ми, як християни, додає Папа Франциск, не можемо приховувати, що «якщо музика Євангелія перестане звучати в наших серцях, то втратимо радість, яка випливає зі співчуття, ніжність, яка випливає з довіри, здатність миритися, яка випливає з усвідомлення, що ми завжди будемо тими, яких пробачили і послали в світ. Якщо музика Євангелія перестане звучати в наших домах, на наших площах, місцях праці, в політиці та економіці, то вимкнемо мелодію, яка нас надихала боротися за гідність кожного чоловіка і кожної жінки». І якщо інші люди п’ють з інших джерел, «для нас цим джерелом людської гідності й братерства є Євангеліє Ісуса Христа» (277).

Святіший Отець підкреслює, що Церква «покликана втілюватися у кожному місці й бути присутньою на всій землі впродовж століть», бо саме це означає «католицька», а тому «може зрозуміти, виходячи з досвіду благодаті й гріха, красу запрошення до універсальної любові». Бо, як повчав святий Павло VI, «нас стосується все, що людське. [...] Там, де представники народів збираються, аби встановити права і обов’язки людини, ми радіємо, коли нам дозволяють брати в цьому участь». І для багатьох християн цією дорогою братерства прямує також Божа Мати, Яка отримала під хрестом «універсальне материнство» (278).

«Ми, християни, просимо, щоб у країнах, де ми становимо меншість, нам гарантували свободу, так як ми сприяємо нехристиянам там, де вони становлять меншість. Існує фундаментальне право людини, про яке не можна забувати на дорозі братерства і миру: це свобода віровизнання усіх релігій», – наголошує Папа, підкреслюючи, що ця свобода проголошує, що можемо «досягти згоди між різними культурами і релігіями». Й у цьому контексті він звертається із закликом до християн просити в Бога «зміцнення єдності в Церкві, єдності, яка збагачується відмінностями, які поєднуються завдяки дії Святого Духа». Бо «не можна забувати» про прагнення Ісуса Христа: «Щоб усі були одно». Адже чуючи це заклик, «із болем визнаємо, що процесові глобалізації досі бракує пророчого й духовного внеску в єдність усіх християн». Однак, хоча ми ще прямуємо дорогою до повної єдності, «маємо обов’язок разом свідчити про любов Бога до свого люду і разом служити людству» (279-280).

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).

 

28 травня 2021, 11:09
Prev
April 2025
SuMoTuWeThFrSa
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Next
May 2025
SuMoTuWeThFrSa
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031