II Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Вибори учасників соборових комісій
о. Андрій Твердохліб
Інший своєрідний виклик в перші дні проведення ІІ Ватиканського Собору, окрім вже згаданих в попередній передачі, стосувався процедури обрання членів соборових комісій. Секретаріат Собору під час першого засідання в порядку денному передбачив голосування та формування їхнього складу. З цією метою соборовим отцям були надані списки імен тих осіб, які входили до комісій, що були сформовані для підготовчої фази Собору. Голосування за ці імена гарантувало б тяглість з працею, проведеною перед скликанням Собору. Тому, на думку організаторів, для такої чисельної і щойно зібраної разом асамблеї, де єпископи здебільшого не були знайомі поміж собою, потрібно було запропонувати імена членів вже сформованих перед Собором комісій. Хоч на цьому етапі й не було передбачено виступів учасників Собору, можливість виступити попросив кардинал Льєнар. Він сказав, що соборовим отцям потрібно краще познайомитися між собою, а для цього варто перенести таке голосування. Його виступ змусив перенести голосування на декілька днів. Це стало першим чітким сигналом того, що зібрана соборова асамблея не дотримуватиметься логіки підготовчої фази Собору. В такий спосіб формувався дух та характер ІІ Ватиканського Собору, який не підпорядковувався заздалегідь приготованій римською курією програмі.
Перший соборовий період загалом тривав від 11 жовтня до 7 грудня 1962 року. Перші загальні збори цього періоду Собору відкрилися 13 жовтня. Цього дня соборові отці зібралися в центральній наві базиліки святого Петра для того, щоб розпочати роботу Собору та сформувати комісії, обравши до них учасників. Кожна комісія повинна була складатися із 24 членів, з яких 16, тобто 2/3, обрані на Соборі, а вісім, тобто 1/3, призначені папою. Очолювати комісію повинен номінований папою кардинал.
За задумом куріальних працівників під час таких виборів слід було віддати перевагу тим єпископам, які були близькими до «римського погляду» на справи Церкви. Організатори вважали, що цей момент буде досить швидким, тому того ж дня всі соборові отці отримали схеми з іменами та ручки для голосування. Серед імен були здебільшого найбільш відомі персонажі в церковному середовищі: італійські єпископи, куріальні єпископи, кардинали важливих і то передусім європейських осідків. І хоча все виглядало зрозумілим та добре приготованим, один із присутніх єпископів мав сміливість взяти слово та запропонувати щось інше.
Уже згаданий нами в попередній передачі Мікеле Антоніо Корона в своїй книзі наводить слова того ж таки арабського єпископа Неофітоса Еделбі, записані в своєму щоденнику. Зокрема 13 жовтня він зробив запис про те, що єпископи, після того як отримали схеми з іменами, були дещо збентежені. Далеко не всім присутнім були знайомі імена єпископів, кандидатів до соборових комісій, запропонованих в цих схемах. Несподівано, продовжує далі Еделбі, почав виступ кардинал Ашіль Льєнар, єпископ північного французького міста Лілль. Він запропонував усім присутнім відкласти голосування на декілька днів. Цей час мав би дозволити різним групам єпископів краще познайомитися між собою та підготувати списки кандидатур після спілкування та консультацій із єпископами з інших націй. Довкола піднялися оплески. Після цього виступу німецький кардинал Йозеф Фрінґс, архиєпископ Кольна, говорячи як від свого імені, так і від імені інших двох кардиналів: Віденського архиєпископа Кеніґа та мюнхенського архиєпископа Депфнера, підтримав пропозицію кардинала Льєнара. Оплески були ще гучнішими. Генеральний секретар Собору перебував у явному збентеженні. Куріальний підхід до справи полягав в швидкому обранні складу комісій в той спосіб, щоб до них входили якомога більше єпископів та кардиналів римської курії. Таким чином можна було б тримати в руках курії весь процес засідань Собору, секретаріат та комісії.
Такий незапланований римською курією хід справ став першою невеличкою бюрократичною революцією під час проведення ІІ Ватиканського Собору. І така своєрідна революція сприяла участі в засіданнях усіх присутніх соборових отців, дозволяючи кожному зробити свій внесок у соборові рішення. Такий поворот змусив генерального секретаря Собору Перікла Фелічі прийняти рішення про перенесення голосування та оголосити соборовим отцям рішення про те, щоб вони самостійно приготували списки єпископів та подали їх до Секретаріату. Ці слова супроводжувалися гучними та тривалими оплесками присутніх. Як наслідок вибори учасників комісій були перенесені на 16 жовтня, а проголошення складу комісій відбулося 20 жовтня, під час третіх загальних зборів цього соборового періоду. І в результаті нового формування комісій встановилася рівновага, оскільки вони складалися наступним чином: 1/3 учасників представляла римську курію, 1/3 була обрана соборовими отцями, а решту безпосередньо призначив папа. Така рівновага полягала ще й в тому, що до складу комісій входили представники різних націй, які були чутливі на різні богословські та пасторальні потреби.
Отож в даній передачі ми розглянули спосіб формування соборових комісій, який був реалізований не згідно заздалегідь приготованого плану римської курії, дозволивши соборовим отцям вже від перших загальних зборів надати самостійного характеру ІІ Ватиканському Собору. Наступного разу ми розглянемо причини та зміст повідомлення соборових отців до всього людства.
Джерела:
Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 43-44.
Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 68-69.
Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 88-90.
