Другий Ватиканський Собор - новий подих Церкви. Слово Павла VI 18 листопада 1965
о. Андрій Твердохліб
Попереднього разу, розглядаючи перебіг четвертої сесії ІІ Ватиканського Собору, ми дійшли до промови Папи Павла VI, з якою він звернувся до соборових отців 18 листопада 1965 року, день урочистого проголошення чергових двох соборових документів.
Як уже було згадано попереднього разу, у своїй промові папа дивився у післясоборовий період, зокрема на потребу створення певних комісій. Саме тому на початку своєї промови він сказав: «Цей кінець є радше початком багатьох речей!». Адже потрібно було подбати про створення органів, які б у співпраці з папою могли б опрацювати способи впровадження в життя норм, визначених соборовими декретами. Почати створення таких інституцій він бажав якнайшвидше. Папа повідомив про створення уже трьох післясоборових комісій: щодо священної літургії, щодо перегляду кодексу канонічного права і тієї, яка вже вивчає можливості запровадження положень декрету про суспільні комунікації. Папа оголосив також про створення синоду єпископів, перше скликання якого планувалося на 1967 рік. Водночас він підкреслював, що «нові інституції будуть відкриті для того нового служіння, якого вимагатимуть постулати цього Собору та потреби оновлення життя Церкви», однак це зовсім не означатиме «формування нової штучної ієрархійної концентрації. Ми хочемо зацікавити єпископат у праці над застосуванням соборових законів, і також хочемо скористатися, наскільки це буде можливим, його співпрацею, щоб краще відповідати Нашому апостольському служінню в управлінні вселенською Церквою».
Далі папа зупинився на ролі римської курії, увага до якої потребувала окремих слів та яка тепер представлялася гідно, заслуговуючи на довіру усієї Церкви. Зокрема він так відзначив її роль: «Якщо сьогодні Католицька Церква перебуває в доброму стані, який, дякуючи Богові, ми можемо визнати, то це значною мірою завдяки служінню цього активного і вірного знаряддя апостольського служіння.. […] Ми не маємо наміру виключати, що римська курія також потребує вдосконалення; все людське і все, що живе в часі, з легкістю податливе до недосконалості і падіння. […] Ми є першими, хто не тільки це визнає, але й готує римську курію до належного оновлення, […] турбуючись про те, щоб автентичний дух Ісуса Христа завжди проникав та якнайкраще надихав тих, які мають честь належати до неї».
Очевидно, римська курія потребувала належного оновлення, однак це не стосувалося структурних змін: звичної плинності персоналу, удосконалення праці та, насамперед, спрощення в доступі. Був необхідний час і Папа Павло VI не залишався стороннім спостерігачем. Зокрема він повідомив соборовим отцям, що уважно дослідив можливі реформи римської курії, які мають підтримку та досягли доброго поступу. «Таке бажане перетворення може здаватися повільним та частковим; але так і повинно бути, якщо ми хочемо виявити належну пошану до людей та традицій; однак воно прийде. І щоб надати Нашим словам, для прикладу, певне підтвердження, можемо повідомити, що вже незабаром буде опубліковано новий Статут, яким керуватиметься перша з-поміж священних римських Конґреґацій, тобто Священна Канцелярія».
Говорячи про важливість реформ римської курії, Папа Павло VI мав на увазі такі реформи, до яких мали прагнути усі душпастирі: моральні та духовні.
Тоді папа звернув увагу на проведення робіт ІІ Ватиканського Собору та на три різні духовні моменти, які були породжені його скликанням. Перший момент – ентузіазм; повідомлення про скликання Собору стало причиною для подиву, радості та надії. Це стало справжнім весняним подихом, який доторкнувся до сердець та душ кожного. Другим моментом стало фактичне проведення соборових засідань та усієї роботи, пов’язаної із формуванням схем документів, які згодом стали предметом дискусій та роздумів. Особливу подяку папа висловлював членам комісій та підкомісій, адже саме від їхньої кропіткої та наполегливої праці залежав хід соборових засідань. Третім моментом стало власне близьке завершення усіх робіт, і до цього моменту кожен повинен підготувати свій власний дух. Дискусії завершуються, розпочинається сприйняття. Період після Собору, на думку папи, повинен стати моментом сприйняття та оновлення усієї Церкви. Церква у післясоборовий період повинна переналаштуватися відповідно до нових норм, які їй запропонував цей Собор. Тому що це і є те справжнє «оновлення», яке провіщав світлої пам’яті Папа Іван ХХІІІ.
Далі папа роздумував над тим, щоб віддати належну пошану його попередникам – Папі Пію XII та Папі Івану ХХІІІ, пам’ятати їхні слова та приклад. Тому у своїй промові він повідомив про канонічний початок їхніх беатифікаційних процесів. Саме в такий спосіб буде краще збережена для історії їхня духовна спадщина, якій, зокрема, Церква завдячує своїм розвитком.
На завершення своєї промови Папа Павло VI оголосив про інші дві важливі ініціативи. Перша стосувалася спорудження в Римі храму, присвяченого Пречистій Діві Марії, Матері Церкви. А друга стосувалася проголошення «особливого Ювілею для усієї Церкви, від завершення Собору до наступного свята П’ятидесятниці, з метою поширення через проповідь послання правди та милосердя самого Собору, та зростання у вірних почуття спільності навколо Пастиря їхньої дієцезії, закликаючи усіх та кожного скористатися “служінням примирення” (2 Кор. 5,18), яке буде якнайширше можливо відкритим та запропонованим кожній людині доброї волі».
Наступного дня (19 листопада), після відкритих зборів та після проголошення двох соборових документів, відбулися голосування щодо схеми документа про релігійну свободу. Тоді соборова асамблея знову призупинила свої роботи впродовж наступних десяти днів, до 30 листопада, щоб дозволити соборовим комісіям опрацювати пропозиції та запропоновані зміни до решти схем документів, які очікували своєї черги для голосування за них (одна декларація, два декрети та одна конституція). Останню робочу фазу цієї четвертої соборової сесії ми дослідимо вже наступного разу.
Джерела:
Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 150.
Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 370-373.
