ЦЕРКВА

Другий Ватиканський Собор - новий подих Церкви. Слово Павла VI в день закриття

Попереднього разу ми розглянули завершальний етап останньої сесії ІІ Ватиканського Собору, дослідивши статистику голосування за соборові документи, а також перебіг останнього дня соборової праці, який відбувся 7 грудня 1965 року. Цього разу зосередимося на закритті Собору, що відбулося одразу ж наступного дня.

о. Андрій Твердохліб

В урочистість Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, 8 грудня 1965 року, Папа Павло VI офіційно, урочисто та святково закривав XXI вселенський Собор католицької Церкви. Урочистий обряд відбувся на площі перед базилікою святого апостола Петра в Римі, у присутності делегацій 81-го уряду та 9-ти міжнародних організацій. Спершу відбулася процесія соборових отців до місця богослужіння, а згодом Свята Меса, яку очолив Святіший Отець.

Аудіоверсія

Промовляючи після прочитання євангельського уривку, папа, зокрема, сказав такі слова:

“Невдовзі, наприкінці цієї Святої Меси, ви почуєте зачитування деяких послань, з якими вселенський Собор на завершення своїх робіт звертається до різних категорій людей, маючи намір взяти через них до уваги незліченні форми, в яких виражається людське життя; ви почуєте також зачитування Нашого офіційного Декрету, яким Ми оголошуємо Другий Ватиканський Вселенський Собор завершеним і закритим. Тому цей момент є коротким моментом прощання. Після цього Наш голос мовчатиме. Собор повністю завершився; це величезне і надзвичайне зібрання розпускається.”

Папа Павло VI бажав, щоб ці звернення були всеохопними та поширеними на увесь світ, щоб вони мали вселенський характер, подібно як і сам Собор був вселенським. У своїй промові він запрошував єпископів та спостерігачів до співпраці, кожен на своєму рівні, в «оновленні мислення, вчинків, звичок, моральної сили, радості та надії». Саме це було метою Собору. Тепер потрібно було перейти до наступної фази, що передбачала впровадження соборових рішень у життя.

Папа окремо звернувся до своїх братів у єпископстві, яким уряди їхніх країн перешкодили взяти участь у Соборі і які не з власної провини були відсутніми на соборових засіданнях. За його словами, єдине, що перешкодило прибути цим душпастирям до Риму, це обмеження їхньої свободи. Слова папи були звернені також і до тих, хто був відповідальний за переслідування Церкви, її душпастирів та вірних: «… (звертаюся) також і до вас люди, які незнайомі нам; до вас люди, які не розумієте нас; до вас люди, які не вірите, що ми можемо бути вам корисними, потрібними та друзями; а також і до вас люди, які думаючи що чините добре, виступаєте проти нас! Звертаюся до вас щиро, стримано, але сповнений надії…».

Свою промову Папа Павло VI завершував думкою про Діву Марію, Якій він надавав титул Матері Церкви. Він зокрема запропонував звернути увагу на те, що відбувалося у той день: коли завершувався вселенський Собор, вшановувалася також Пресвята Діва Марія, Мати Христа, Мати Божа і наша Мати небесна. Звертаючи наш погляд на цю скромну Жінку, за його словами, ми з ще більшою відвагою маємо зростати у впровадженні в життя соборових рішень та розпочинати пост-соборову працю. «Чи ж ця краса Непорочної Діви Марії не стає для нас прикладом, що надихає?» – запитував він.

Наприкінці Святої Меси Папа Павло VI поблагословив наріжний камінь парафіяльного храму в Римі, присвячений Богородиці Матері Церкви. Тоді він звернувся із деякими посланнями, які зачитували кардинали і які були звернені до певних категорій людей, починаючи від соборових отців. Іншими адресатами цих послань були: урядовці, мислителі та науковці, митці, жінки, робітники, убогі та недужі, молодь. Хоч ці послання виголошувалися від імені Собору, однак не були ані опрацьовані, ані затверджені під час нього, їх особисто уклав Папа Павло VI, який у вступній частині зокрема сказав: «Перш ніж бути розпущеним, Собор, хотів би виконати цю пророчу функцію та перекласти “добру новину”, яку він має для світу, в короткі послання і мовою, доступною для усіх». У цих зверненнях папа стверджував уважність щодо радощів та страждань осіб та народів, передусім убогих, щоб зрозуміти місію Церкви, яка покликана наслідувати Ісуса Христа розіп’ятого та воскреслого, і як служіння під час мандрівки усього людства історією, в якій здійснюється Отчий задум спасіння та милосердя.

Пропонуємо познайомитися зі змістом кожного послання. Так, в посланні до соборових отців, папа зокрема наголосив: «Через якусь мить ви залишите соборову асамблею, щоб вийти назустріч людству та нести йому добру новину Христового Євангелія та оновлення Його Церкви, над чим ми працюємо разом впродовж чотирьох років. Це унікальний момент; момент незрівнянного значення та багатства! Під час цього вселенського зібрання […] сходяться одночасно минуле, теперішнє та прийдешнє». Говорячи про минуле, папа мав на увазі традицію, історію, собори, вчителів та святих Христової Церкви. Кажучи про теперішнє, він говорив про те, що Церква є присутньою і живе в сучасному світі, тож покликана виходити до нього із його терпіннями, його болями, його гріхами, але й також і з його дивовижними відкриттями, його цінностями та його чеснотами. Натомість прийдешнє, на думку папи, міститься у прагненні людей до більшої справедливості, у їхньому прагненні до миру, у їхньому свідомому чи несвідомому голоді вищого життя – саме такого, яке їм може і хоче дати Христова Церква.

«Нам здається, – звертався далі папа до соборових отців, – що ми чуємо великий та збентежений голос, що піднімається з усіх куточків світу: запитання від усіх тих, хто споглядає на Собор і запитує нас із занепокоєнням: хіба ви не маєте нічого, щоб нам сказати?... нам урядовцям?... нам науковцям, робітникам, митцям?... і нам жінкам? нам молоді, нам недужим та вбогим? Ці благальні голоси не залишаться без відповіді. Саме для всіх цих категорій людей Собор працює впродовж чотирьох років; саме для них він опрацював Конституцію про Церкву в сучасному світі, яку Ми проголосили вчора під захоплені оплески вашої асамблеї. Із наших тривалих роздумів про Христа та про Його Церкву має заструменіти в цей момент перше слово, що проголошує мир та спасіння для численних людей, що перебувають в очікуванні».

Завершуючи послання до соборових отців, Папа Павло VI підкреслив те, що ІІ Ватиканський Собор, перш ніж відбудеться його закриття, повинен звершити свою пророчу функцію та перекласти короткими повідомленнями та доступною для усіх мовою «добру новину», яку він має для світу і що деякі із його найавторитетніших представників звернуться від імені учасників Собору до всього людства.

Знайомитися зі змістом цих послань продовжимо вже наступного разу.

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 45-46.
Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 92, 95-96.
Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 158.
Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 92.
Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 382-384.