Ступити на дорогу братерства (30)

Релігії, в чому переконаний Святіший Отець, можуть «разом прямувати дорогою миру». Вихідним пунктом для цього має бути «погляд Бога», Який «дивиться не очима, але серцем». Бо «Бог однаково любить всіх людей без огляду на їхні релігії. Також і атеїстів». Тож «коли настане останній день і на землі буде достатньо світла, щоб побачити все так, як воно є насправді, на нас чекає багато несподіванок» (281)

Тому віруючі, як вже зазначалося в Апостольському напоумленні «Querida Amazonia», повинні «знайти простір для діалогу та спільної праці задля спільного добра і підтримки найубогіших». І тут не йдеться про те, щоби приховувати свої переконання заради стосунків із людьми з іншими поглядами, Бо «чим глибша, сильніша й багатша ідентичність, тим більше вона збагатить інших своїм специфічним внеском». «Ми, віруючі, стоїмо перед викликом повернутися до своїх джерел і зосередитися на суттєвому: прославляти Бога і любити ближнього так, щоб деякі аспекти наших доктрин, вирвані з контексту, не вели до підсилення форм зневажання, ненависті, ксенофобії, нехтування іншою людиною. Правда полягає в тому, що насильство має коріння не в фундаментальних релігійних переконаннях, у їх спотвореннях» (282), – пише Папа Франциск.

За словами Святішого Отця, «просте і покірне прославляння Бога» веде не до ненависті чи дискримінації, але до «шанування святості життя, гідності й свободи іншої людини». І тому, як стверджує Документ з Абу-Дабі про загальнолюдське братерство, «огидний тероризм, який загрожує безпеці людей – як на Сході, так і на Заході, як на Півночі, так і на Півдні – і сіє паніку, терор та песимізм, спричинений не релігією – навіть якщо терористи її використовують, – а фальшивим тлумаченням релігійних текстів, політикою, пов’язаною з голодом, бідністю, несправедливістю, насильством, гординею; і тому терористичні рухи потрібно позбавити підтримки грошима, зброєю, планами, припинити виправдовувати їх за допомогою засобів масової інформації, і визнати це міжнародною злочинністю, яка загрожує безпеці й мирові в світі» (283).

У світлі того ж документа Глава Католицької Церкви ділиться також думками про відповідальність релігійних лідерів, адже фундаменталістське насильство в деяких групах якоїсь релігії вивільняється через «нерозторопність їхніх лідерів». «Як релігійні лідери, – наголошує він, – ми покликані бути автентичними “людьми діалогу”, співпрацювати в побудові миру не як посередники, але як автентичні медіатори. Посередники намагаються сподобатися кожній стороні, аби щось отримати для себе. Медіатор, навпаки, нічого не хоче для себе, а шляхетно віддає всі свої сили, бо розуміє, що мир – це єдине надбання. Всі ми покликані будувати мир, єднати, а не розділяти, гасити ненависть, а не консервувати її, відкривати дороги діалогу, а не будувати нові мури» (284).

Тож «з радістю» згадуючи про «братню зустріч» з Великим Імамом Ахмедом Аль-Таїбом, під час якої вони «рішуче заявили, що релігії ніколи не можуть заохочувати до війн, ненависті, ворожості, екстремізму, і збуджувати насильство чи кровопролиття», вказуючи на те, що «Всемогутній Бог не потребує нічийого захисту й не хоче, щоб Його ім’я використовували для тероризування людей», Папа Франциск наводить тут спільний заклик, що увійшов до Документа про загальнолюдське братерство:

«В ім’я Бога, Який створив усіх людей рівними в правах, обов’язках і гідності, і покликав їх жити разом як брати й сестри, заселяти землю й поширювати на ній цінності добра, любові й миру. В ім’я невинної людської душі, якій Бог заборонив убивати, стверджуючи, що хто вбиває одну людину – вбиває все людство, а хто рятує одну людину – рятує все людство. В ім’я убогих, знедолених, потребуючих і марґіналізованих, яким Бог наказав допомагати, і це обов’язок усіх людей, особливо багатих і заможних. В ім’я сиріт, вдів, біженців і вигнанців зі своїх домівок і країн; в ім’я жертв воєн, переслідувань і несправедливості; в ім’я слабких, переляканих, полонених, тортурованих в будь-яких частинах світу. В ім’я народів, які втратили незалежність і мир, і розпорошені по всій землі, стаючи жертвами знищення, руїни й воєн. В ім’я вселюдського братерства, яке охоплює, об’єднує і надає однакові права всім людям. В ім’я цього братерства, роздертого політикою інтегралізму й поділу, системами ненаситних зисків та ідеологіями ненависті, які маніпулюють діяльністю й майбутнім людей. В ім’я свободи, яку Бог дав усім людям, коли створив їх і обдарував нею. В ім’я справедливості й милосердя – фундаменту добробуту й наріжного каменя віри. В ім’я усіх людей доброї волі в усіх закутках світу. В ім’я Бога й усього, що вже було сказано [...] заявляємо, що приймаємо культуру діалогу як дорогу, співпрацю – як кодекс поведінки, взаємне порозуміння – як метод і критерій» (285).

Перед тим, як завершити ці роздуми двома молитвами – екуменічною християнською та загальною до Бога-Творця, Папа також ділиться тим, що в цих роздумах про загальне братерство його в особливий спосіб надихали святий Франциск з Ассізі та інші брати, які не є католиками: Мартін Лютер Кінг, Десмонд Туту, Махатма Ганді й багато інших. «Але роздуми, – пише він, – хочу закінчити згадкою про іншу особу глибокої віри, яка, переживши глибокий досвід Бога, пройшла шлях перетворення, аби почуватися братом усіх людей». Йдеться про блаженного Шарля де Фуко, який мріяв «віддати себе Богові так, щоби ототожнитися з останніми й покинутими в глибині африканської пустелі». Він, за словами Святішого Отця, хотів остаточно стати «універсальним братом», але став братом усіх людей тоді, «коли ототожнився з останніми». «Нехай Бог натхне цією мрією нас усіх. Амінь», – бажає Папа Франциск.

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).