ЦЕРКВА

Другий Ватиканський Собор - новий подих Церкви. Промова при місяці

Незабутнім моментом вечора після відкриття Другого Ватиканського Собору стала спонтанна промова Папи Івана ХХІІІ, виголошена з вікна Апостольського палацу та звернена до молоді, що прибула на площу Святого Петра з молитовною ходою.

о. Андрій Твердохліб

Попереднього разу ми детальніше зупинилися над різними частинами інавгураційної промови, якою Папа Іван ХХІІІ відкрив ІІ Ватиканський Собор та зрозуміли в чому полягає її важливість і вплив не тільки на розвиток соборових засідань, але також і на подальший розвиток всієї католицької Церкви.

Аудіоверсія

Однак у той день, 11 жовтня 1962 року, папа виголосив також іншу промову. Промову, до якої він не готувався так, як до тієї, що була виголошена вранці. Вона увійшла в історію під назвою “Промова при місячному сяйві” і була виголошена спонтанно, коли папа споглядав великий натовп вірних, які ввечері зібралися на площі перед базилікою Святого Петра у Ватикані. Після ознайомлення з цією промовою стає ще більше зрозуміло, чому Папу Івана ХХІІІ називають «добрим» та «лагідним» папою.

Ввечері, 11 жовтня, площа була наповнена молодими людьми, які належали до організації «Католицька Акція». Вони організували похід із запаленими смолоскипами, щоб в такий спосіб відсвяткувати відкриття Собору та віддати належну шану як папі, так і соборовим отцям. Дійшовши походом до площі, така велика кількість людей здійняла над нею чималий гамір, що долинав до вікон Апостольського палацу, в якому перебував папа.

«Я не промовлятиму! – сказав Іван ХХІІІ своєму секретарю. – Я уже все сказав сьогодні вранці». Однак, коли секретар о. Лоріс Каповілла запросив його поглянути через вікно на площу, папа одразу ж повелів принести йому столу, щоб уділити благословення зібраним на площі людям. Саме в такий спосіб народилася ця відома промова.

Ось як про цей момент того вечора, 11 жовтня 1962 року, в своїй книзі про ІІ Ватиканський Собор розповідає Еліо Ґверр’єро:

“Я мав приємність бути знайомим та певний час співпрацювати із кардиналом Лорісом Каповіллою [...]. На час Собору отець Лоріс був секретарем Івана ХХІІІ і розповів мені деякі деталі того історичного дня. У вечір відкриття ІІ Ватиканського Собору папа був втомлений через урочисте ранкове богослужіння та численні зустрічі, що відбулися опісля. З огляду на це він вирішив піти спати трохи раніше, перед дев'ятою вечора. Секретар ще перебував поруч із ним, щоб побажати доброї ночі, вимкнути світло та закрити штори. Власне в той час, коли він завершував це завдання, почув, що з площі Святого Петра долинав гамір голосів, що поступово зростав. Це був великий натовп, організований молодими людьми “Католицької Акції”, що складався із довгої процесії. Несучи запалені смолоскипи, натовп прямував до балкону, з якого зазвичай промовляв папа, щоб в такий спосіб подякувати йому за ІІ Ватиканський Собор. Будучи здивованим, секретар повідомив про це папі, який однак не бажав підніматися. Але секретар його заохотив: не можна розчаровувати таку велику кількість людей з добрими намірами. Папа піднявся, зодягнувся та зрештою виглянув із вікна, в той час, як із площі долинали радісні вигуки та голоси, сповнені ентузіазму. Це був прекрасний вечір при повному місяці, що проливав на землю світло, схоже до денного. Папа почав говорити та імпровізувати промову, що заслужено стала відомою.”

Спершу папа бажав лише благословити людей, присутніх на площі. Саме тому попросив, щоб йому принесли столу. Однак побачивши такий великий натовп, сповнився ентузіазмом та промовив слова, що линули напряму із його серця.

Ось деякі фрагменти із його промови:

“Дорогі дітоньки, я чую ваші голоси. Мій голос є один, але передає всі голоси світу; тут представлений увесь світ. Можемо сказати, що навіть місяць цього вечора поспішив, – бачите його вгорі, – щоб побачити це видовище. Ми завершуємо великий день миру; так, миру: “Слава Богу та мир людям доброї волі”. [...] Моя особа не означає нічого. До вас промовляє брат, який волею нашого Господа став батьком. Тут все разом: батьківство й братерство, і Божа благодать. Продовжуймо, отже, любити один одного; любити один одного так: приймати все те, що нас об'єднує та залишати в стороні те – якщо таке є – те, що може створювати між нами труднощі. [...] Цього ранку відбулося таке видовище, яке навіть базиліка Святого Петра, що має чотири століття історії, ще ніколи не могла споглядати. [...] Завершую, уділяючи вам благословення. [...] Повертаючись додому, ви зустрінете дітей. Приголубіть своїх і скажіть: “Це – любов папи”. Можливо, зустрінете сльозу, яку потрібно втерти. Зробіть щось, скажіть якесь добре слово, мовляв, папа з нами, особливо в час смутку та гіркоти. А тоді всі разом підбадьорюймо одні одних, співаючи, зітхаючи, плачучи, однак завжди, сповнені довіри до Христа, Який нам допомагає та нас вислуховує, прямуймо далі та поновлюймо нашу мандрівку.”

Після цієї промови папа уділив всім присутнім на площі своє благословення з вікна Апостольського палацу.

Поміж рядками цієї промови можемо помітити деякі вражаючі аспекти, що характеризують Папу Івана ХХІІІ. Передусім це батьківська турбота Папи Ронкаллі, який називає усіх «дітоньки», включаючи їх до єдиної родини. Також помітна покора папи, який назвав себе самого братом, що став батьком з волі нашого Господа. Після аристократизму Пія ХІІ такі слова виглядають як ніколи революційними: папа, який каже, що нічого не значить. І зрештою, сильне бажання шукати аспекти сопричастя більше аніж відмінності та різниці, щоб мати можливість пережити важливий досвід діяння Святого Духа.

Ось такою була ця промова при місячному сяйві, виголошена в день відкриття ІІ Ватиканського Собору, 11 жовтня 1962 року. Промова, що народилася глибоко в серці доброго та лагідного Папи Івана ХХІІІ. Промова, що залишила слід в серцях всіх, хто того вечора чув її на площі перед базилікою Святого Петра в Римі і яка й досі відлунює у серцях тих, хто знайомиться із нею.

В наступних наших передачах ми поговоримо про перші непорозуміння, що виникли на початку соборових засідань та способи їх вирішення, а також про карибську кризу, коли людство наблизилося до загрози початку ядерної війни, і тодішній заклик папи до миру.

_____________________________

Джерела: Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 87-88.

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 20-21.

Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 41-42.