ЦЕРКВА

Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Завершення четвертої сесії

Останній день праці Другого Ватиканського Собору був позначений не тільки результативними голосуваннями за чергові документи, але також іншими важливими подіями історичної ваги, між якими – взаємне скасування екскомунік між Римською та Константинопольською Церквами.

о. Андрій Твердохліб

Шановні радіослухачі, у попередніх передачах ми детальніше зосередилися на четвертій сесії ІІ Ватиканського Собору, яка була досить продуктивною у вивченні, дослідженні та проголошенні соборових документів. Загалом плодом праці цієї сесії стало одинадцять документів Собору. В попередні рази ми розглянули відкриття цього соборового періоду, дослідили проголошення перших п’яти документів цієї сесії, вивчили підготовку та проголошення інших двох та ознайомилися зі словами заохочення, з якими Папа Павло VI звернувся до соборових отців. Тепер же ми наблизилися до завершального етапу цієї останньої сесії ІІ Ватиканського Собору, який детальніше розглянемо в даній передачі.

Аудіоверсія

Отож, після голосування 19 листопада 1965 року щодо схеми документа про релігійну свободу, соборова асамблея призупинила свої роботи на десять днів, щоб дозволити соборовим комісіям опрацювати пропозиції та запропоновані зміни до решти схем документів, які очікували своєї черги для голосування. Такі проміжні голосування за окремі частини майбутніх документів, після попереднього ознайомлення із оновленим текстом, відбулися за кожен документ окремо відповідно другого, четвертого та шостого грудня. Під час голосування щодо схеми документа про життя та служіння душпастирів його текст і далі викликав чимало незадоволень. А останній день загальних соборових зборів (168-й) був присвячений голосуванню за текст конституції про Церкву в сучасному світі. Вже наступного дня, 7 грудня, відбулися відкриті збори, у яких брав участь також Папа Павло VI. Цього дня ІІ Ватиканський Собор завершував свою працю, голосуючи в цілому за кожен із останніх чотирьох соборових документів. Наведемо статистику по кожному із них. Декларація про релігійну свободу (Dignitatis humanae) отримала 2308 голосів «за», 70 «проти» та 8 утрималося від голосування. Декрет стосовно місіонерської діяльності Церкви (Ad gentes) отримав підтримку 2394-х соборових отців і п’ятеро проголосували проти. Декрет про життя та служіння душпастирів (Presbyterorum ordinis) підтримало 2390, а проти проголосувало четверо соборових отців. І, врешті, душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі (Gaudium et spes) отримала 2309 голосів «за», 75 голосів «проти», а семеро утрималися від голосування.

Після завершення голосування Перікл Фелічі, генеральний секретар ІІ Ватиканського Собору, від імені присутніх звернувся до Папи Павла VI зі словами привітання та вдячності за те, що успішно допровадив цей вселенський Собор до його завершення. Тоді Йоганнес Віллебрандс (Johannes Willebrands), секретар Секретаріату у справах єдності християн, зачитав спільну декларацію Павла VI та патріарха Атенагора про взаємне відкликання екскомунік, що майже тисячу років перед цим були взаємно накладені між Римською та Константинопольською Церквами. Спільна декларація була прочитана французькою мовою. Це була справді подія історичної ваги! Адже у 1054 році Папа Лев IX та Константинопольський патріарх Михайло І Керуларій проголосили взаємні екскомуніки, що призвело до великої схизми та розриву єдності східних та західних християн. Текст цієї декларації було одночасно зачитано також в Стамбулі під час особливої церемонії у катедральному храмі святого Юрія на Фанарі. Прочитані акти висловлювали справжнє прагнення християн та їх Церков подолати та усунути давні незгоди, щоб відновити плідний братерський діалог, який би привів до єдності, будучи вільними від тіней обумовлень минулого. Текст декларації зокрема містив такі слова: Папа Павло VI та Атенагор І «шкодують за образливі слова, за безпідставні докори, за жести взаємного поборення, які з обох сторін супроводжували сумні події того періоду. Вони однаково шкодують та вилучають з пам’яті та з середовища Церкви вироки відлучення, що стали наслідком цих подій, пам’ять про які аж до наших днів становить перешкоду для зближення в любові».

Також в Римі та в Стамбулі одночасно було вчинено інший акт. У присутності соборових отців, Єпископ Риму вручив митрополиту Мелітону, представнику православної Церкви на ІІ Ватиканському Соборі, документ, яким проголошував екскомуніку та відлучення 1054 року недійсними. Також у храмі святого Юрія в Стамбулі патріарх Атенагор передав представнику Секретаріату у справах єдності християн томос, відповідно до якого патріарх знімав екскомуніку та відлучення із католицької Церкви. В цей момент собор святого апостола Петра у Римі наповнився тривалими та жвавими оплесками, які супроводжували обійми між Папою Павлом VI та митрополитом Мелітоном. Ще не всі труднощі, що виникли впродовж століть, були подолані, однак було розпочато новий шлях, шлях братерства.

Після цього папа очолив Святу Месу, під час якої, після прочитання євангельського уривку, виголосив промову, якою закривав працю ІІ Ватиканського Собору. Він нагадав, що в цьому Соборі взяла участь така кількість соборових отців, яка не була присутньою під час жодного попереднього вселенського собору. Папа стверджував, що Собор мав можливість роздумувати над численними питаннями доктринальної спадщини. Він зокрема сказав:

“Сьогодні ми завершуємо Другий Ватиканський Вселенський Собор. Завершуємо його у повноті його ефективності: це доводить ваша численна присутність; це засвідчує впорядкована структура цієї асамблеї; це підтверджує планомірний епілог соборових праць; це проголошує гармонія почуттів та намірів; і хоча чимало запитань, піднятих впродовж самого Собору, ще залишаються в очікуванні належної відповіді, це вказує на те, що його праця завершується не втомою, але життєвою силою, яку цей вселенський Собор пробудив і яка в післясоборовий період, з Божою допомогою, спрямує на ці запитання свою щедру та впорядковану енергію. Даний Собор залишає історії образ католицької Церкви, відображений цією залою, сповненою пастирів, які сповідують ту саму віру, дихають тією самою любов’ю, об’єднані тим самим сопричастям молитви, дисципліни та діяльності.”

На завершення того ж таки дня, 7 грудня 1965 року, Папа Павло VI опублікував Motu Proprio Integrae servandae, яким змінював як назву Священної Канцелярії на Священну Конґреґацію доктрини віри, а також реґламент цієї дикастерії. Водночас, Апостольською конституцією Mirificus eventus, заслухавши думки Ради кардиналів, папа проголосив надзвичайний Ювілей у всіх дієцезіях світу на період від 1 січня до 29 травня 1966 року.

Отож у даній передачі ми розглянули завершальний етап останньої сесії ІІ Ватиканського Собору, детальніше представивши статистику голосування за соборові документи та перебіг останнього дня соборової праці, який відбувся 7 грудня 1965 року. Наступного разу розглянемо закриття Собору, що відбувся одразу ж наступного дня.

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 44-45.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 150-151.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 374-382.