ЦЕРКВА

II Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Послання до різних станів (2)

Розглядом другої частини послань, з якими Другий Ватиканський Собор звернувся до різних суспільних станів у день свого закриття, завершуємо ознайомлення з перебігом цієї поворотної події в історії вселенської Церкви.

о. Андрій Твердохліб

Попереднього разу ми розпочали ознайомлення із посланнями, якими Собор після свого завершення звернувся до певних категорій людей. У кожному із них міститься короткий підсумок проведених впродовж чотирьох років соборових робіт, з якими Собор бажає звернутися до світу. Ці послання від імені учасників Собору до всього людства були прочитані кардиналами католицької Церкви, а тексти були вручені представникам відповідних станів, до яких вони були звернені. У попередній передачі ми розглянули послання до урядовців, до мислителів та науковців, до митців та до жінок. Цього разу ми завершимо знайомство із цими посланнями та розглянемо послання до робітників, до убогих та недужих, до молоді.

Аудіоверсія

Послання до робітників зачитав кардинал Зуграна (Zoungrana) і розпочиналося воно такими словами:

“Впродовж цього Собору, ми, католицькі єпископи п’яти континентів, розмірковували разом серед багатьох інших тем про серйозні питання, які ставлять перед сумлінням людства економічні та соціальні умови сучасного світу, співіснування націй, проблеми озброєння, війни та миру. І ми цілковито усвідомлюємо вплив, який вирішення цих викликів може мати на конкретне життя працівників та працівниць усього світу. Саме тому ми бажаємо на завершення наших засідань надіслати усім вам послання довіри, миру та дружби.”

Далі в тексті йдеться про те, що Церква усвідомлює страждання, боротьбу та надії, які робітники переживають у своєму житті. А також що вона високо цінує чесноти, які облагороджують їхні душі: сміливість, самовідданість, професійне сумління та любов до справедливості. Церква визнає усі ті заслуги, які кожен працівник на своєму місці вносить назагал у суспільство та висловлює подяку голосом соборових отців.

Завершувався текст послання до робітників запевненням того, що Церква намагається якнайкраще їх зрозуміти. Але й вони, у свою чергу, повинні зрозуміти те, чим Церква є для них.

“Прийміть отже це послання Церкви. Прийміть віру, яку вона вам пропонує, щоб освітлити ваш шлях: це є віра наступника Петра та двох тисяч єпископів, зібраних на Соборі, це є віра усього християнського народу. І нехай вона просвітить вас! Нехай провадить вас! Нехай допоможе вам пізнати Ісуса Христа, вашого товариша в праці, Учителя, Спасителя усього людства.”

У Посланні до убогих та недужих, яке прочитав кардинал Меуші (Meouchi), йшлося про те, що Собор має до них «особливе послання», адже відчуває спрямовані на нього їхні благальні погляди, що марно шукають причину людських страждань, запитуючи про те коли і звідки прийде розрада. І хоч соборові отці не в змозі забезпечити тілесне здоров’я, ані зменшити фізичний біль, все ж вони бажають поділитися чимось глибшим та ціннішим: «Лише істина здатна відповісти на таїнство страждання та принести вам полегшення без ілюзій: віра та єдність із Людиною болів, з Христом, Божим Сином, розіп’ятим на хресті за наші гріхи і за наше спасіння. Христос не усунув страждання; Він також не захотів цілковито відкрити нам його таїнство: Він узяв його на Себе і цього достатньо, щоб ми могли зрозуміти всю його цінність». Адже кожен, хто бере участь в терпіннях Христа – йдеться далі у посланні – кожен, хто у своєму житті відчуває тягар його хреста, кожен убогий, покинутий, переслідуваний за правду, хто терпить біль: усі ми стаємо братами та сестрами у Його спасенній місії. Ось такою є християнська мудрість страждання, яка приносить мир.

Кардинал Аґаджанян (Agagianian) прочитав Послання до молоді, уривки якого наводимо далі:

“Тепер до вас, юнаки та дівчата усього світу, Собор бажає звернути своє останнє послання. Тому що саме ви візьмете смолоскип із рук ваших батьків і будете жити у світі в момент найбільших перетворень у його історії. Саме ви, зібравши все найкраще з прикладу та навчання ваших батьків та ваших вчителів, сформуєте суспільство завтрашнього дня: у ньому ви врятуєтеся або із ним загинете. Церква впродовж чотирьох років працювала над тим, щоб омолодити своє обличчя, для того, щоб краще відповідати задуму свого Засновника, […] вічно молодого Христа. І на завершення цієї вражаючої «ревізії життя» вона звертається до вас: саме для вас, молоде, передусім для вас, вона зі своїм Собором запалила світло, яке б освітлювало майбутнє, ваше майбутнє. Церква прагне, щоб суспільство, яке ви збираєтеся будувати, поважало гідність, свободу та права людей: і цими людьми є ви. […] Будьте: щедрими, чистими, шанобливими та щирими. Та з ентузіазмом будуйте світ, кращий за теперішній. Церква дивиться на вас з довірою та любов’ю. […] Гляньте і ви на неї, і віднайдете у ній обличчя Христа, справжнього героя, смиренного та мудрого, пророка істини та любові, супутника та друга молоді. І саме в імені Христа ми вас вітаємо, напоумляємо, благословляємо.”

Після завершення прочитання усіх послань, Перікл Фелічі, генеральний секретар ІІ Ватиканського Собору, прочитав документ під назвою In Spiritu Sancto, яким закривалися соборові засідання:

“Скликаний у Святому Дусі та перебуваючи під опікою Пречистої Діви Марії, яку ми проголосили Матір’ю Церкви, святого Йосифа, Її мужнього Обручника, та святих апостолів Петра і Павла, ІІ Вселенський Ватиканський Собор слід безсумнівно зарахувати до найбільших подій Церкви; направду він був найбільш численним за кількістю отців, які зібралися у Петровій столиці з усіх частин землі, навіть із тих, де ієрархія була створена нещодавно; він був найбільш всеохоплюючим за кількістю тем, які уважно та детально розглядалися впродовж чотирьох сесій; зрештою, він був найбільш слушним, бо беручи до уваги потреби, викликані цією епохою, він зайнявся душпастирськими потребами та, підживлюючи полум’я милосердної любові, він рішуче старався досягнути з братерським духом християн, які ще відокремлені від сопричастя з Апостольською Столицею, ба більше – досягнути увесь людський рід.”

Далі документ нагадував про скликання, початок та перебіг соборових робіт, в урочистий та офіційний спосіб проголошуючи їхнє завершення, підкресливши наступне: «Постановляємо та наказуємо, щоб усе, про що було у синодальний спосіб вирішено Собором, сумлінно та ретельно дотримувалося усіма вірними, на Божу славу, на честь святої Матері Церкви та задля спокою і миру усіх людей».

Тоді, після літургійної молитви, що включала вияв послуху соборовим документам, Папа Павло VI уділив Апостольське благословення, завершуючи таким чином увесь обряд.

Ось такими були послання від імені учасників Собору до всього людства, зміст яких ми розглядали у цій та в попередній передачах. Послання, актуальність яких не втратила своєї важливості і досі, незважаючи на те, що від моменту їхнього проголошення минуло 60 років. Наступного разу ми розглянемо реформи, які містилися у соборових документах та очікування Церкви від їхнього проведення.

Джерело:

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 389-392.