Спільне благо та спільні блага: простір для культури піклування

Олена Комісаренко

Принцип спільного блага є фундаментальним в соціальній доктрині Церкви, тому розглядаючи економічне життя та шляхи його покращення, було б недоречно оминути його увагою. Ми спробуємо прослідкувати за тим, яким чином колективне користування спільним майном може слугувати піклуванню про наш спільний дім та плеканню спільного блага.

Нагадаємо, що згідно з компендіумом соціальної доктрини Церкви, спільне благо являє собою «сукупність суспільних умов, які дозволяють найповніше і найшвидше досягти сповнення як окремої людини, так і суспільства». Звернімо нашу увагу на першу частину цього визначення: сукупність суспільних умов. В даному контексті суспільними умовами можуть бути як матеріальні спільні блага, так і моральні вчинки людей, направлені на те, щоб творити добро. Спільне благо має набагато ширше значення ніж сукупність загальних благ, тому що його можна розуміти як «суспільний і спільнотний вимір морального добра».

Принцип спільного блага пов’язує усі аспекти людського життя, тому майно, яке перебуває в спільному користуванні, може також бути шляхом його досягнення. Блага, що належать кожному, будучи одночасно спільними, підкреслюють те, як ми пов’язані між собою та з навколишнім середовищем. Користування ними разом створює простір для прояву піклування про ближніх та про спільний дім.

В енцикліці «Laudato sì» Святіший Отець звертає нашу увагу на необхідність піклування про наш спільний дім та неодноразово наголошує, що все між собою пов’язане. І спільне користування майном громадської власності може слугувати методом реалізації заклику Папи Франциска. В Апостольському напоумленні «Laudate Deum» Святіший Отець пояснює, що екологічна криза спричинена «економікою і тим, як ми її розуміємо. Менталітет максимальної вигоди при мінімальних витратах, замаскований під розумність, прогрес та ілюзорні обіцянки, унеможливлює будь-яку щиру турботу про наш спільний дім і будь-яку реальну турботу про допомогу бідним і потребуючим, відкинутим нашим суспільством». Колективне управління та користування спільними благами, такими як річки, ліси та озера, здатне об’єднати людей та може бути шляхом піклування про навколишнє середовище та досягнення загального блага.

Колективне використання благ загальної власності з економічної точки зору є дуже складною темою. Сам термін «Сommons» (англ. слово “common” означає “спільний”) непросто перекласти дослівно, передавши увесь зміст. Відповідно, потрібно зазначити, що тут ми маємо на увазі спільні блага. Тобто, власність, яка є спільною у громадському володінні та, зазвичай, спільною також і у використанні, як наприклад, сходи багатоповерхового будинку, чи тінь від дерев у міському парку.

Спільним є те майно, яке одночасно використовується декількома людьми і де користування однієї людини зменшує обсяг користування інших людей. Наприклад, у рибальстві існують обмеження на обсяг та вид риби, виловленої з громадських водойм, а також обмеження на вилов у певні періоди року, пов’язані з нерестом риби, щоб не вплинути на її загальну кількість. Такі правила користування спільним майном є частиною повсякденного життя. Але чому ми маємо в них потребу? Невже самого людського сумління недостатньо?

Сумісне користування спільним майном має давнє походження. Економічні ресурси були у спільному використанні та управлінні ще в спільнотах збирачів та мисливців. Економіка первісних часів вже по суті базувалась на необхідності об’єднуватись та співпрацювати з метою виживання. Ми можемо прослідкувати, як спільне користування майном ще більше актуалізувалось, коли в період неолітичної революції на зміну привласнювальному типу господарювання прийшло відтворювальне господарство з характерними йому тваринництвом і землеробством. У різні періоди економічної історії ми загалом можемо спостерігати схильність людей організовуватись для співробітництва та користування спільними благами з метою виживання. Проте, з започаткуванням економіки як науки, починають панувати інші тенденції.

Суть взаємодії між особистим споживанням та спільним благом, з точки зору відомої метафори «невидимої руки» основоположника економічної науки Адама Сміта, простими словами можна підсумувати наступним чином: громада, в якому кожна людина прагне забезпечити свої життєві потреби, зазвичай добре функціонує. Піклування про себе та власні інтереси певною мірою вважається вираженням чесноти розсудливості. Якщо кожен громадянин міста проявить розсудливість та почне піклуватись про своє здоров’я, корисно харчуватись, прибирати своє подвір’я, платити податки тощо, то це, відповідно, позитивно вплине на розвиток міста загалом та буде створювати спільне благо.

Такий підхід ефективно працював в простих спільнотах, де майно людей зазвичай було особистим та безпосередньо позитивно впливало на благо інших. Закладене Адамом Смітом в економічну науку розуміння особистого інтересу, пов’язане з чеснотою розсудливості, а не з вадою, призвело однак до подальшого формування егоїстичної антропології homo oeconomicus.

У сучасному насиченому суспільному житті ми дедалі краще усвідомлюємо, які блага є найбільш важливими для нашого життя та добробуту наступних поколінь. Співіснування в багатокультурних містах та сумісне використання вичерпних життєво-необхідних ресурсів, таких як ліси та водойми, стає дедалі більш ускладненим. Відповідно, самої лише чесноти розсудливості вже може не бути достатньо для досягнення спільного блага.

Важливо зазначити, що, на противагу християнському баченню, Гарет Гардін у 1968 році опублікував статтю, в якій він описав те, що називає трагедією спільнот. Автор описав ситуацію, в якій люди, які діють керуючись виключно власними інтересами, здатні вичерпати спільні ресурси, навіть усвідомлюючи подібний сценарій та не будучи зацікавленими в ньому. Як вирішення проблеми Гардін пропонує контроль над народжуваністю, але при цьому не розглядає історичні та культурні сторони користуванням спільними ресурсами, а також не розрізняє спільну власність і відкритий доступ до ресурсів. Подальші наукові дослідження спростовують такий підхід.

Першою авторкою, яка почала писати про спільні блага в економічній теорії, була Кетрін Коман в 1911 році, а особливого визнання за дослідження про спільні блага здобула Елінор Остром. Авторка стала першою жінкою, яка у 2009 році отримала Нобелівську премію з економіки у галузі економічної організації. Її аналітична робота висвітлила, що майно у спільній власності може успішно управлятися групами, що його використовують, а не урядом чи приватними компаніями. Саме праці Остром доводять, що загальні природні ресурси можуть ефективно використовуватись без державного регулювання чи приватизації. Про цей підхід та його близькість до принципу спільного блага ми більш детально поговоримо вже у наступному випуску.