Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Очікування і плоди
о. Андрій Твердохліб
Шановні радіослухачі, у попередній передачі ми завершили розгляд послань соборових отців до різних категорій людей, що були прочитані у день закриття ІІ Ватиканського Собору, 8 грудня 1965 року. Водночас ми наблизилися до завершення розгляду теми про найбільшу подію в історії католицької Церкви у ХХ столітті – скликання та проведення ІІ Вселенського Ватиканського Собору. Ми зрозуміли причини, які спонукали Папу Івана ХХІІІ скликати цей Собор, дослідили історичні передумови його скликання у світлі проведення інших Соборів впродовж 20-ти століть існування Христової Церкви; ми крок за кроком пройшли крізь чотири роки його тривання, розглянувши всі чотири соборові сесії та мали можливість проаналізувати поїздки, зустрічі та події, що відбувалися між сесіями, які кардинально вплинули як на становище християн у світі загалом, так і на стосунки Церкви зі світом зокрема.
У порівнянні із двома попередніми вселенськими соборами, Тридентійським та Першим Ватиканським, атмосфера, у якій завершувалися соборові праці, була незрівнянно спокійнішою серед єпископів, які досягли майже повної одностайності, а також і серед вірних, які були запрошені прийняти активну та творчу роль у реалізації соборових рішень.
Соборові документи – конституції, декларації та декрети – вивчення та дискусія над якими відбувалися впродовж чотирьох років проведення Собору, стали для Христової Церкви яскравими зірками, що склалися у світле сузір’я, яке ми, християни, ще не зуміли достатньо пізнати, вивчити, засвоїти та застосувати у душпастирському житті. Роздумуючи над запитанням, яке іноді можна почути: «Чи не час скликати Третій Ватиканський Собор?», можемо відповісти словами італійського кардинала Карла Марії Мартіні: «Нам ще потрібно втілити в життя Другий».
Очевидно, що потрібно достатньо часу для адекватного, розумного і цілковитого розуміння і впровадження прийнятих норм у щоденне життя Церкви та її вірних. Чотири роки соборових засідань були лише, говорячи євангельською мовою, моментом підготовки ґрунту та засівання зерна. Опісля це зерно мало потребу в тому, щоб прорости, бути очищеним від бур’яну, доглянутим та удобреним для того, щоб принести свій плід. Тому спершу слід було вдатися до вивчення пропозицій, осмислення висновків, перегляду можливостей, реалізації реформ та навіть вчинення можливих помилок для того, щоб врешті досягти вагомих результатів. На це потрібні були роки, а то й десятиліття. Хоча всередині Церкви була достатня кількість людей, які піддалися спокусі шукати плоди Собору негайно.
Сьогодні кожен із нас, хто вважає себе вірним католицької Церкви, запрошений до особистого прочитання соборових документів, які соборові отці безумовно уклали під натхненням Святого Духа, та у їхньому світлі досліджувати Євангеліє, щоб в такий спосіб зробити його актуальним серед обставин нашого часу. Впродовж цих 60-ти років уся Церква разом зі своїми провідниками, починаючи від Папи Івана ХХІІІ та включно із Папою Франциском, перебуває у постійній мандрівці для розуміння та проголошення Божого слова чоловікам і жінкам нашого часу, втілюючи в життя слова Ісуса Христа: «Проповідуйте Євангеліє всьому створінню» (Мр 16,15).
Ідеєю проведеного Собору, вірного отриманим пастирським настановам святого Папи Івана ХХІІІ, не було створення у Церкві суворих правил, досягнення однаковості у поведінці чи запровадження дисциплінарних стягнень; він заохочував вселенську католицьку Церкву до оновлення – «aggiormaneto» – у щирому зіставленні з Євангелієм, проведеному в світлі віри та враховуючи знаки часу. В післясоборовий період, що розпочинався, потрібно було докласти чимало зусиль для сприйняття його ідей як місцевими Церквами, так і вірними. Чи соборові отці, які залишали Рим наприкінці 1965 року, поверталися у світ інший, аніж він був у жовтні 1962, коли розпочалися соборові засідання? Чи контекст християнського життя та церковної діяльності змінився? Життя тривало далі і світ продовжував зазнавати змін, які набирали дедалі більших обертів. А це, в свою чергу, приносило нові і часто несподівані виклики, які підважували актуальність прийнятих соборових рішень, натхненних культурним та соціальним контекстом, що зазнавав дедалі більших змін.
ІІ Ватиканський Собор завершився, прийшла пора втілення у щоденне життя Церкви його постанов. Навіть тепер, наближаючись до 60-ї річниці з моменту його завершення, ми живемо у світлі соборових рішень. Якими були ті реформи, зміст яких виражений у проголошених документах? Наскільки Церква дотримується лінії розвитку, що була закладена 60 років тому? Чи залишаються ці рішення надалі актуальними й сьогодні?
У цій та наступній передачах хочемо дослідити те, якими ж були очікування від проведених дискусій, що вилилися у затверджені та проголошені соборові документи. Тому далі зосередимося на наслідках Собору та на запропонованих ним реформах.
Літургійна реформа
Одним із перших документів, затверджених ІІ Ватиканським Собором, була Конституція про літургію, яка в загальному була досить добре сприйнята. Головним бажанням цього документа було заохочення до активної участі вірних у богослужіннях. Задля досягнення цієї мети, Папа Павло VI уже 1964 року створив окрему Раду, яка б сприяла практичному застосуванню даної конституції. Літургійна реформа вимагала тривалого та комплексного підходу, внаслідок якого були запроваджені суттєві зміни у життя вірних. У дособоровий період Святі Меси служилися латинською мовою. Тепер Церква постановила звертатися до вірних їхньою мовою. Інша зміна стосувалася престолу, зверненого до вірних. Попередньо священник звершував Святу Месу, стоячи спиною до вірних. Відповідно до нових прийнятих рішень, престоли у багатьох храмах були змінені таким чином, щоб священнослужитель дивився обличчям на вірних та вів із ними діалог.
Наступного разу ми продовжимо розглядати реформи, запропоновані ІІ Ватиканським Собором та зокрема звернемо увагу на такі: реформа римської курії; єпископські конференції; синод єпископів; кодекс канонічного права та катехизм католицької Церкви.
________________________________
Джерела:
Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 47-50.
Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 92, 97-98.
Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 158-160.