ІІ Ватиканський Собор – участь Української Церкви. Внесок під час засідань Собору
о. Андрій Твердохліб
Продовжуємо ознайомлення з участю представників Української Церкви в ІІ Ватиканському Соборі. Впродовж попередніх передач ми розглянули стан УГКЦ напередодні скликання Вселенського Собору, участь українських соборових отців у підготовчих засіданнях та їх внесок під час першої соборової сесії, а також подію звільнення очільника Української Церкви митрополита Йосифа Сліпого із Сибірського заслання. У цій передачі розглянемо внесок українських соборових отців під час наступних сесій ІІ Ватиканського Собору.
Із прибуттям до Риму звільненого Йосифа Сліпого участь представників Української Церкви в соборових засіданнях набрала нового забарвлення – уся їхня подальша праця була зосереджена на присутності традицій та звичаїв східних Церков у соборових документах. Напередодні відкриття другої сесії ІІ Ватиканського Собору всі українські єпископи зібралися на спільну нараду в Папській колегії святого Йосафата, що розташована неподалік Ватикану. Це також була нагода познайомитися із митрополитом Йосифом Сліпим.
Під час цієї першої спільної наради було окреслено загальну лінію, якої мали б дотримуватися всі українські єпископи. На цій же нараді було заплановано інформування вірних Української Церкви про перебіг соборових засідань, що здійснювалося також і за посередництвом Ватиканського Радіо. Відповідальним за цю діяльність було призначено єпископа Андрія Сапеляка. Українська мова було однією серед тридцяти, якими на той час велися радіотрансляції. Загалом радіопередач українською мовою, присвячених Вселенському Собору, було шість тисяч годин. Передачі українською мовою транслювалися тричі на тиждень. Запрошені українські єпископи розповідали не лише про соборові новини, але й про життя Української Церкви в різних місцях розселення українського народу. Також єпископи УГКЦ в прямому ефірі відправляли Службу Божу, виголошуючи проповідь для вірних в Україні.
На початку другої соборової сесії усі зібрані єпископи з нетерпеливістю очікували виступу українського митрополита Йосифа Сліпого. Отці Собору бажали побачити постать та почути голос ісповідника віри. Тож коли йому було надано слово, то у ватиканській базиліці залунали спонтанні оплески, хоч регламент заохочував стримуватися від такого вияву емоцій. Найбільшою подією 11 жовтня 1963 року, про яку згодом повідомили усі засоби інформації, став виступ українського митрополита Йосифа Сліпого. Отців Собору цікавило те, що на сучасні теми церковного життя може сказати єпископ, який майже двадцять років був ізольований від життя Церкви та життя світу. Водночас українські єпископи побоювалися, що приготована промова митрополита є задовгою і його може бути перервано, як це бувало в інших випадках, коли доповідач переходив межу десяти хвилин, виділених для кожного промовця. Промова митрополита Йосифа Сліпого того дня тривала двадцять хвилин і прозвучала серед надзвичайної уваги всіх присутніх. Вона відзначалася ясністю ідей та глибиною богословських аргументів. Отці Собору побачили перед собою не лише геройського ісповідника віри, але і глибокого богослова та великого душпастиря, який відчуває усі сучасні проблеми Христової Церкви.
Під час дискусії 30 жовтня 1963 року на тему святості виступав український єпископ Андрій Сапеляк. Він слушно заявив, що розділ схеми документа про святість у Церкві є неповним, оскільки в ньому до уваги беруться лише звичні обставини життя, і не згадується про мільйони християн, які живуть серед важких переслідувань. Дана пропозиція була врахована при остаточному формуванні соборового документа.
Відкриваючи 14 вересня 1964 року третю соборову сесію, Папа Павло VI у своїй промові звернувся зі словами привітання до слухачів та слухачок, що брали участь у соборових засіданнях. Серед них були також дві українки: Генеральні настоятельки Сестер Василіянок та Сестер Служебниць.
Впродовж четвертої соборової сесії виступи українських єпископів стосувалися наступних тем: 16 вересня 1965 року Блаженніший Йосиф Сліпий виступив на тему релігійної свободи; 22 вересня митрополит Максим Германюк доповідав про Церкву в сучасному світі. Назагал українські соборові отці часто виступали щодо питання християнської єдності, говорячи про ідеї та зусилля митрополита Андрея Шептицького.
Окремої уваги заслуговують відправи Божественної Літургії Української Церкви впродовж соборових засідань. Кожне таке засідання розпочиналося богослужінням о дев’ятій годині. Здебільшого вони відправлялися в латинському обряді, однак періодично також були богослужіння в східних обрядах Католицької Церкви, що викликало зацікавленість зі сторони отців Собору, які шукали нових літургічних напрямків. Саме тому приклад християнського Сходу став основним аргументом для введення суттєвих змін до літургії в латинській Церкві, зокрема в питаннях співслужіння священників, діалогу священника з людьми, участі мирян у богослужіннях. Службу Божу у візантійсько-українському обряді на першій соборовій сесії 21 листопада 1962 року відправив архиєпископ Гавриїл Букатко в співслужінні священників та диякона. На другій сесії Службу Божу 29 жовтня 1963 року очолив митрополит Йосиф Сліпий. Під час третьої сесії усі Церкви візантійського обряду відправили соборну Службу Божу за участі Папи Павла VI. А під час четвертої сесії, у свято священномученика Йосафата, Службу Божу очолив кардинал Йосиф Сліпий при співслужінні єпископів та священників.
Говорячи про богослужіння, варто згадати про бажання єпископів Української Церкви щодо внесення змін до тексту Божественної Літургії, який використовувався в ній. Після проголошення соборової Конституції про Літургію українські єпископи приступили до застосування в житті Української Церкви деяких її літургічних принципів. В першу чергу це стосувалося використання живої української мови та спрощення надмірних повторень у самому богослужінні. Було створено Міжєпархіальну літургійну комісію, яку очолив архиєпископ Іван Бучко. Подібно як під час соборових дискусій, так і серед українського єпископату, не бракувало розбіжностей. Були обґрунтовані побоювання, що якщо почати впроваджувати серед української діаспори в богослужіння українську мову замість церковно-слов’янської, то наступним кроком серед молодих українців, народжених уже в країнах міграції, може виникнути бажання впроваджувати мови країн проживання. Тому логічніше виглядало продовжувати використовувати церковнослов’янську мову, допускаючи водночас часткове вживання, відповідно до обставин та потреб, українську мову. Разом з тим, Літургійній комісії було дане завдання опрацювати переклад тексту Божественної Літургії та Требника українською мовою, щоб у разі потреби поширити використання української мови в усіх богослужіннях. Тут йшлося про те, що рішення українських єпископів стосувалися не лише діаспори, але й території України, й після відновлення свободи такі тексти будуть корисними та своєчасними. Менш складним було питання спрощення надмірних повторень у самому богослужінні. У Галичині вже була така практика за дозволом місцевої церковної влади. Тому в оновленому тексті Божественної Літургії окремі частини було дозволено пропускати.
Наступного разу ми завершимо ознайомлення з участю представників Української Церкви в ІІ Ватиканському Соборі, а разом з цим – цикл передач, присвячених історії цього Собору.
Джерела:
Андрій Сапеляк. Українська Церква на ІІ Ватиканському Соборі. Рим – Буенос Айрес: салезіянське видавництво, 1967. с. 91-94, 140-201.